Купальська ніч без вогнищ, але з вогнем у серці
Цього року традиційне святкування Івана Купала знову відбувалося в особливих умовах — у час, коли наша країна переживає війну. Та Пулинщина продовжує плекати свої традиції. Цього року обряд Івана Купала був відтворений у стриманому форматі — без глядачів, із дотриманням заходів безпеки.
За таку важливу справу - важливість збереження культурної спадщини навіть у найскладніші періоди – взялись аматори Будинку культури села Івановичі. І напередодні купальської ночі поринули у основні традиції купальського дійства: співали купальських пісень, плели вінки, водили хороводи, згадували улюблених купальських персонажів, що з року в рік супроводжували театралізоване дійство: Водяника, Мавку, Русалок, Лісовиків та Бабу-Чаклунку, яка постійно намагалась внести в свято свої корективи. І, звичайно, красуні-дівчата пускали на воду віночки, з надією споглядаючи за їх плином. Бо в кожному віночку (головне в це вірити) вплетена любов, яка має відшукати шлях до щасливої долі.
На жаль, умови війни (а саме, комендантська година) не дозволили віднайти квітку папороті та пострибати опівночі через купальське вогнище. І хоч не було великого свята - в повітрі відчувався особливий таємничий загадковий купальський дух.
Директорка Івановицького закладу культури Тетяна Кравчук зазначила: "Бережемо наші свята та традиції, щоб продовжували покоління. Це свято, в основному, для молоді, тож дай Боже, всім дівчатам щасливої долі, а юнакам здоров'я, сили, мужності й кохання під мирним небом".
Такі заходи (хоч і не масові, а камерні) гуртують, дають ковток світла в темні часи, не дають засохнути тому невичерпному і цілющому джерелу, звідки українці беруть наснагу, бажання жити і творити; пам’ятати і відроджувати своє, не чужинське.
Культура — це те, що тримає нас на плаву. І ми продовжуємо її берегти.
Відділ гуманітарний
