Безбар’єрність: повернення з фронту. Що має розуміти суспільство
Безбар’єрність: повернення з фронту. Що має розуміти суспільствоОзирніться навколо, придивіться до своїх друзів, колег. Майже у кожного з нас у найближчому колі знайомих є людина, яка боронить Україну від російської агресії або повернулася з війни.
Ці люди здебільшого не професійні військові, які пройшли довготривалу спеціальну підготовку і присвятили себе службі. Наші Захисники і Захисниці раптово залишили звичайне життя цивільної людини та пішли на фронт після доволі короткотривалого навчання. А там — найстрашніша війна цього століття в найгірших її проявах.
Це може травмувати. Пережите на війні залишає свій відбиток, змінює людину. У кінцевому підсумку до мирного життя одночасно повернуться від 1 до 5 мільйонів людей* — носіїв унікального досвіду участі в бойових діях, який змінює цінності.
Їхні спогади гіркі:
«…поїхав на Бахмут до Луганського прикордонного загону. Після того, що я там пережив, не знаю, що зі мною буде далі».
«У Бахмуті помирають люди, й це не секрет. Їм відриває кінцівки, голови. До цього неможливо підготуватися»*.
«Загиблий побратим весь час стоїть перед очима».
«Побачене неможливо забути. Чи міг я щось змінити?»
«Так, на війні складно, але там все зрозуміло. Просто. Або ти знищуєш ворога, або він тебе».
«Я воював поруч із найвідважнішими людьми…»
Дуже важливо не поширювати міфи про те, що всі учасники війни — ветерани і ветеранки — «неврівноважені», «з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад)» тощо. З війни непросто повернутись усім, проте це не означає, що в усіх буде ПТСР. Нерідко проявами пережитого досвіду може бути депресія, прагнення ізолюватися («мене ніхто не розуміє»), закритися в собі. Більша частина людей впораються з цим за підтримки оточення і не матимуть важких наслідків.
Суспільство має знати, як зустрічати ветеранів і ветеранок, розуміти, як створити найбільш сприятливі умови, які допоможуть відновитися й розпочати цивільне життя.
