18 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
18 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУПочинаючи з 1994 року, 18 травня в Україні є Днем скорботи і пам’яті жертв депортації кримських татар, а з 2016 року – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, згідно з постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року «Про визнання геноциду кримськотатарського народу».
З 18 травня 1944 року приблизно 200 тис. кримських татар депортували з рідного півострова, а за кілька днів увесь народ був позбавлений батьківщини. Протягом 12 років кримські татари мали статус «спецпереселенців». За офіційними даними, майже половина кримських татар загинула від голоду та хвороб у дорозі чи на засланні. Їм було заборонено перетинати кордон поселення без письмової згоди спецкомендатури, а тих, хто відвідував родичів у сусідньому селищі, засуджували до 25 років.
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій і лише у 1989 році радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.
Анексія Криму російською федерацією у лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.
У 2014 році російські окупанти Криму вперше в новітній історії заборонили проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя. Водночас лише упродовж першого року після анексії 2014 року більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами, так званої, «Республіки Крим».
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а від проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
В умовах тимчасової окупації Криму російською федерацією, коли переслідування кримськотатарського народу окупаційною адміністрацією лише посилюються, вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.
Біль кримськотатарського народу – наш спільний біль. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо злочини радянського режиму. Мріємо, що історичну справедливість буде відновлено, що Україна буде вільною і киримли будуть повноправно господарювати на своїй історичній території. Віримо – жахливі воєнні злочини, вчинені в нашій країні терористичними військами російської федерації, матимуть покарання.
